Фізик-теоретик, організатор освіти та науки, громадський діяч. Міністр освіти і науки України (12.2007—03.2010). Доктор фізико-математичних наук (1980), заслужений діяч науки і техніки України (2006), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000), Герой України (2007).

Народився 6 березня 1947 року в с. Старі Братушани Єдинецького району, Республіка Молдова. У 1965-1970 роках навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка, в 1970-1973 роках — у аспірантурі Львівського відділення Інституту теоретичної фізики АН УРСР. У 1974 році захистив кандидатську дисертацію "Застосування методу зміщень і колективних змінних до дослідження системи взаємодійних бозе-частинок близько абсолютного нуля", а в 1980 — докторську дисертацію "Мікроскопічна теорія бозе-рідини". Представник львівської наукової школи статистичної фізики, заснованої академіком НАН України І. Р. Юхновським. У 1973-1984 роках працював у Львівському відділенні Інституту теоретичної фізики АН УРСР (тепер Інститут фізики конденсованих систем НАН України): молоший науковий співробітник, старший науковий співробітник, завідувач відділу квантової статистики; з 1984 року — у Львівському державному університеті імені Івана Франка: професор, завідувач кафедри теоретичної фізики. 13 листопада 1990 року обраний ректором Львівського державного університету імені Івана Франка (сучасна назва — Львівський національний університет імені Івана Франка). З грудня 2007 року по березень 2010 року — Міністр освіти і науки України. З 2010 й понині - працює ректором ЛНУ ім. Івана Франка.

Іван Олександрович — автор понад 300 наукових праць, опублікованих в українських і зарубіжних наукових журналах. Серед його робіт низка відомих монографій і підручників: "Лекції з загальної теорії відносності" (1990), "Квантова механіка" (1998, 2004, 2007), "Вступ до проблеми багатьох тіл" (1999), "Теорія зоряних спектрів" (2003). Він є засновником і головним редактором визнаного Європейським фізичним товариством "Журналу фізичних досліджень" (1996), де публікуються праці з основних галузей експериментальної і теоретичної фізики; науково-популярного журналу "Світ фізики" (1996); відповідальним редактором "Вісника Львівського університету. Серія Фізична"; членом редколегії теоретичного та науково-методичного часопису "Вища освіта України" і наукового журналу "Condensed Matter Physics".

Професора Івана Вакарчука вирiзняє широта наукових iнтересiв: фiзика квантових рiдин, у тому числi теорiя надплинного He⁴, теорiя фазових переходiв та критичних явищ, фiзика невпорядкованих систем, фiзика магнетних систем, математичнi методи в теоретичнiй фiзицi, фундаментальнi проблеми квантової механiки та квантова iнформатика, геофiзика, загальна теорiя вiдносности та космологiя, теорiя зоряних спектрiв, фiлософiя науки. У кожнiй iз цих дiлянок вiн запропонував новi ориґiнальнi пiдходи до вивчення рiзноманiтних фiзичних явищ i процесiв. Широта наукових зацiкавлень дозволяє вченому застосовувати методи, якi вiн створив для дослiдження одних явищ, до iнших.

Іван Вакарчук — послідовний прихильник гуманізації природничих наук і міждисциплінарності як принципу класичної університетської освіти. Особливу увагу приділяє найновішим досягненням у науці та проблемам філософії науки, зокрема, таким напрямкам, як зв’язок між методами досліджень природничих і гуманітарних наук, виявлення спільних математичних механізмів, які "керують" процесами, що спостерігаються в гуманітарній і соціальній сферах.

Наукова, науково-педагогічна та організаційна діяльність І. О. Вакарчука отримали високу оцінку. Серед його чисельних відзнак і нагород — звання "Герой України" з врученням ордена Держави (2007).